Кузьма Єрмолайович Котов
Кузьма Котов та його біографічні вірші й оповідання

Довгий час про нього, його рід, будинок було мало що відомо. І, якщо історія міста згадувала його прізвище, то тільки у зв’язку з історією революційного руху. Котов-народник налагоджував зв’язки з військовими, був членом першого Катеринославського військово-революційного гуртка, вів досить широку пропагандистську роботу серед селян. На його хуторі в с. Михайлівка відбувалися таємні зустрічі селян із представниками народників Києва, Одеси, Харкова. «За політичні державні злочини» у 1879 р. його було заарештовано і заслано під гласний нагляд поліції до м. Шенкурська Архангельської губернії на два роки. Після заслання він повертається до Катеринослава, де постійно перебуває під наглядом поліції як «політично неблагонадійний». У 1886 р. його навіть запрошували до Департаменту поліції у Санкт-Петербурзі до розмови про соціал-демократів, звинувачували в тому, що він забезпечує грошима учасників революційного руху. 

Після 1917 р. Котов написав книгу «Записки землевольца», був членом Всесоюзного товариства політкаторжан і зсильнопоселенців, з 1931 року – персональний пенсіонер республіканського значення. Помер у 1938 р., похований за рахунок держави з установленням надмогильної плити з написом «Котов К.Е. – народоволец. 1855–5.12.1938 г.».

Але чи тільки як революціонер увійшов в історію нашого міста Кузьма Котов? Відповідь на це питання допомогли знайти нащадки Котова, які мешкають у Дніпрі. Його невістка, дружина старшого сина Миколи, Флорентина Августівна Котова, у 1980 році передала до історичного музею архів родини. Фотокартки, книги, рукописи, документи стосувались другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть, довгий час зберігались у родині. Ретельне опрацювання архіву дало можливість відкрити нові сторінки життя Кузьми Єрмолайовича. Одна з них – участь в місцевому українському житті, про що йшлося в статті «Кузьма Котов і його «Дніпрові хвилі». Перед дослідниками постало питання: звідкіля у Котова така завзятість до усього українського?

В одному з листів до Д.І. Яворницького Котов писав: «Скушно мені без Вас – ні с ким душу отвести – побалакати звичайненько. От нічого робити, компаную поганенькі вірші. Як що не погидуєте, прочитайте прилагаємі. Чи не можна було б мої вирши надрюкувать у малор.(осійську) газету?»  (орфографія листа збережена – В.Л.). Це лист від 1906 року. А у 1922 році він писав Дмитру Івановичу: «На Полтавщині я весь час вчителював у сімерічній школі. Я написав цілу поему про своє життя на  Полтавщині. Взагалі за ці часи я чимало нашкрябав поезій й прозою».

Саме ця автобіографічна поема Котова, яка має назву «З згадок про мої дитячі літа й перші кроки парубоцтва» збереглась до сьогодення. До автобіографічних належать також його колишні спогади «Мандрівка до Петербургу 1886 року на допит до Діректора Департамента Поліції». Тут треба додати, що ці два рукописи зберігаються в музеї ще з часів Д.І. Яворницького. А ось зошит віршів К. Котова, в яких чимало автобіографічного, надійшов у 1980 р. Написані  в різний час (1879–1922 рр.), українською і російською мовами, поеми, вірші, спогади розповідають про історію роду Котових та їхню участь у повсякденному житті нашого міста.

І далі, на допиті в Департаменті поліції на зауваження щодо відкритості Котова, яка дуже сподобалася директорові департаменту Дурново, Котов зазначає: «Химерний москаль! Схотів знайти в українця відкритості. Навпаки, я більш в нього довідався, ніж він у мене». Та й з фотокарток на нас дивиться людина з довгими «запорозькими» вусами, у брилі, в українській вишитій сорочці. Для свого часу від добре знав українську, писав нею, віршував, розмовляв.

 

Саме до дитячих років належать згадки про родичів, яких було «до біса», та місцеве оточення, серед якого він зростав. Це тітки – Килина Кирилівна, Явдоха Єрмолаївна, донька якої Агафія мала за чоловіка Кулабухова Никанора. Це й Давид Васильович Пчолкін, відомий в місті купець і громадський діяч, купець Лука Семенович Бабушкін, в якого він «днював і ночував», грався з його сином Костянтином. Члени родини були ласкаві один до одного, ділили шматок із сусідами, весело проводили свій вільний час – у місцевому ліску, з самоварами, горілкою і вином, піснею і музикою.

Першою школою, де навчався Кузьма, була приватна жіноча школа Ганни Стешенко. Але навчатися він не хотів; коли був час йти до школи, ховався, продовжував бешкетувати. Дійшло навіть до того, що сусіди приходили скаржитись на нього. Тоді хтось порадив батькові віддати сина до школи старого Яхна. Той знав, як приборкати неслухняних. У школі панувала сувора дисципліна, за погану поведінку карали різками. За рік навчання вчитель таки приборкав Кузьму.

Наступним вчителем Котова був німець Вейдле, власник приватної школи (прогімназії). Тут він провчився три роки. Французька і німецька мови, танці – головні і в той же час улюблені предмети Кузьми. У 1865 році, витримавши іспити, він вступає навчатися до третього класу чоловічої класичної гімназії. Убравшись у новенький гімназичний мундир із блискучими ґудзиками, він з гордістю щодня ходив до гімназії.

У тому ж 1892 р. Кузьма одружився. Його дружиною стала донька козака Головіна – Пелагея, яка щойно скінчила Маріїнську жіночу гімназію у Харкові. У січні 1892 р. К. Котов у вірші «Письмо гімназистки» так відтворив цей момент життя Пелагеї: